مساحة إعلانية
Світ надзвичайно широкий
Має укладисті далі
Від того і перші кроки
Майже завжди невдалі
Безпомічні вірші перші
Нещасне перше кохання
Немає ніяких звершень
А тільки одні поривання
А потім проходять роки
З’являється стримана сила
Поглянеш – а перші кроки
Вже й пилом давно притрусило
І смішно тобі, й сердито
І ти забуваєш часто
Для того щоб добре ходити
Раз десять треба упасти
Навшпиньки повертаюся в ті дні
Вони, як сонце, сходять у мені
Там є наш дім і обрій твоїх рук
Навшпиньки повертаюся в ті дні
Вони, як сонце, сходять у мені
Там є наш дім і обрій твоїх рук
А й правда, крилатим ґрунту не треба
Землі немає, то буде небо
Немає поля, то буде воля
Немає пари, то будуть хмари
В цьому, напевно, правда пташина
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я
А з правди, чесноти і довір’я
У кого – з вірності у коханні
У кого – з вічного поривання
У кого – з щирості до роботи
У кого – з щедрості на турботи
У кого – з пісні, або з надії
Або з поезії, або з мрії
У кого – з вірності у коханні
У кого – з вічного поривання
У кого – з щирості до роботи
У кого – з щедрості на турботи
У кого – з пісні, або з надії
Або з поезії, або з мрії
Людина нібито не літає
А крила має. А крила має!
Навшпиньки повертаюся в ті дні
Вони, як сонце, сходять у мені
Там є наш дім і обрій твоїх рук
Навшпиньки повертаюся в ті дні
Вони, як сонце, сходять у мені
Там є наш дім і обрій твоїх рук
Піднімає джміль фіранку
Каже: — Доброго вам ранку!
Як вам, бджілко, ночувалось?
Чи дощу не почувалось?
Виглядає бджілка з хатки
У дзвіночку добре спатки
Цей дзвіночок — як намет
Тільки дощ — як кулемет
التعليقات